Таємничий Виноградар

Виноградар. Звичайний спальний район крупного мегаполісу?

Территорія, овіяна загадками, містикою, прадавніми легендами, надзвичайними випадками, паранормальними явищами?

Кожне місто має свої історії та легенди. Якісь із них відомі усьому світу - Прага, Рим, Гамбург. Якісь із них відомі по всій Україні - Львів, Ужгород, Чернігів. 

Та мало хто здогадується, що звичайні, здавалося б, нічим не принадні на перший погляд місцини, приховують цілі пласти історії. 

А деякі створюють свою легенду навіть зараз.

Виноградар - духовна столиця праслов'ян.

Ми і досі не знаємо, скільки пам'ятків старовини були знищені під час прискорених забудов. Але останні знахідки археологів проливають світло на раніше невідому історію.

Що ж приховують під своїм фундаментом висотні будівлі Виноградаря? Розкопки виявили рештки стародавнього поселення, що бере початок від праслов'янских часів. Залишки будівель, предметів побуту, земляних валів. І це одразу викликало запитання у дослідників. У той час поселення виникали переважно поблизу місць, багатих ресурсами, торгових шляхів. Невипадково на території Києва найдавніше поселення - на Подолі, саме поблизу Дніпра.

З цієї точки зору існування великого і укріпленого поселення, що не мало під собою економічних передумов, тим більше - поряд із більш зручним для життя і торгівлі - подільським - на деякий час загнало археологів у глухий кут. Пізніші знахідки та детальний аналіз допомогли знайти відповідь. Прадавній Виноградар був поселенням ... волхвів. Якщо не було ні економічного, ні стратегічного зиску у його існуванні, то був інший - релігійний. Крім того, значна кількість знайдених знаряд ідентифікувалася саме як предмети культу, що виконували обрядові функції.

Волхви були духовними наставниками праслов'янських та слов'янських племен. У їхній картині світу особливе міце відвводилося так званим "місцям сили". Це - территорії де за віруваннями язичників сходилися світи. Отже, і "достукатися" до небес та духів предків було легше. Імовірно, що территорії Виноградаря надавалося дійсно великого значення, якщо на ній виникло ціле поселення, заселене переважно духовними особами. 

Вітряні гори - Наш Стоунхендж

Особливе місце в ритуальному житті прадавнього Виноградаря відводилося Вітряним горам. Саме тут знайдені залишки мегалітичних споруд, подібні до британського Стоунхенджу. Світові археологи переконані, що колись такі споруди існували по всій Європі - в місцях, яким надавалося особливого містичного значення. Тепер до їх переліку додалися і Вітряні гори. Щоправда, вони будуть не першим українським "Стоунхенджом" . Подібні споруди знайдені і у Буцькому каньйоні Черкаської області.

Загибель слов'янського Ватикану

Куди ж зникло ціле поселення волхвів, такий собі слов'янський Ватикан? І чому ми не натрапляли на згадки про нього у рукописній історії? Археологія і логіка дають відповіді на ці питання. При розкопках виявлено шар попелу, датований  VIII століттям нашої ери. Після чого впродовж цілого століття поселення не існувало, а відновлено було у значно менших розмірах. Якраз у цей час відбувається посилення східного сусіда слов'ян - Хазарського каганату. Хазари наклали данину на полян, що сплачували її аж до приходу князя Аскольда. Остаточно звільнив ці землі з-під хазарської опіки прихід у Київ князя Олега, прозваного Віщим. Попелище вказує, що поселення волхвів було спалено дощенту. Зважаючи на близьку загрозу степу, волхви не стали відновлювати поселення повністю, натомість залишивши проживати там невелику группу, - берегти "місце сили". Та й роль язичницького духовенства у цей час слабшає. Навіть за підтримки Віщого Олега вони не змогли повенути собі колишній вплив.

Дари волхвів

Та нас цікавить інша, маловідома частина легенди. Серед знахідок, виявлених в шару попелу не виявили цінних речей. Водночас, відомо, що предмети із золота та срібла активно використовувалися під час обрядів. Кулькість знайдених кістяків також незначна. Це говорить про те, що більшій частині поселенців вдалося врятуватися, ще й забравши із собою цінні речі. Малоімовірно, щоб вони взяли із собою надважливі предмети культу у далеку та небезпечну подорож до Новгороду. Тай навряд чи було можливо одразу вивезти століттями накопичувані багатства - підношення богам та їх служителям від навколишніх племен. Значно легше було б приховати їх десь поблизу. 

У переказах та легендах Київщини, записаних у XVIII столітті, згадується про "чаклунів". Короткий зміст легенди такий: 

"Колись у лісах поблизу Дніпра жили чаклуни. Навколишні люди їх боялися та відкуплялися золотом та сріблом, щоб не постраждати від "чар". Та про багатство чаклунського села довідалися татари, напали на поселення, але нікого не застали. Озлобившись, вони спалили поселення і кинулися грабувати округу, але ні золота, ні інших багатств не знайшли. Хитрі чаклуни дізналися про напад заздалегідь та сховали всі свої багатства у печері на дні озера, тікаючи на захід, від переслідування степняків. А щоб скарби нкому не дісталися, залишили на варті страховисько, що чатувало б на шукачів".

Легко вгадуються зміни та нашарування наступних поколінь: волхви - перетворилися в чаклунів (під випливом християнства, що негативно до них ставилося), хазари - в татар (теж степняки, ала більш ближчі до нашого часу). А що ж за озеро на захід від Дніпра? Імовірно, волхви тікали на захід від своєї резиденції - Вітряних гір. Найбльше підходить під опис озеро Синє. Можливо, десь там на його дні дари волхвів досі чекають на шукачів скарбів?

До речі, це озеро - одне із найчистіших в Києві. І в ньому досі живуть черепахи.

Наша Нессі

Ця історія має ще один цікавий бік. В одному із народних переказів згадується, що:

"Козак Мамай, як їхав із шведської війни на Січ, Спинився на ніч на хуторі не доїзджаючи Києва. Та дочка господаря розповіла йому, що як ходила вночі на Купала на берег озера Синього, то її подруг злякав водяник, - виповз серед ночі на берег - величезний та страшний. І як ходити вночі на озеро - то щось хлюпотить та завиває страшним голосом. Козак тоді пішов уночі на берег озера водяника чатувати. Чатував та й заснув. А серед ночі його збудив змій водяний - величезний, як двоє чоловік. Вдарив його козак списом - не вразив, бо "змій" у панцирі був, та в нього сховався. Бив його Мамай шаблею - не вразив. Аж тоді додумався на вогні палити. Поки ходив за сухим гіллям - "змій" і втік".   

Скільки тут правди, а скільки вимеслу - важко зрозуміти. Що то був  за "змій" у панцирі? Звичайна черепаха, яку навряд чи зустрічав колись козак - житель степу; черепаха - велетень "із двох чоловік"; чи "страховисько", яке залишили волхви стерегти свої скарби - Лох-Неський монстр Виноградаря? Хто зна, хоча і сьогодні деякі відпочивальники розповідають історії про величезне "щось", що виповзає уночі на береги Синього. А раз у 5 років у цих місцях пропадають люди. Та це вже інша історія...

Містичний Виноградар

Волхви не просто так заснували ціле поселення на территорії Виноградаря. "Особливі місця" волхвів за сучасною термінологією називаються "аномальними зонами" - осередками, де кількість паранормального на одиницю площі зростає у геометричній прогресії. Бермудський трикутник, долина Джатінга, Ведлозеро, Зона Прейзера, - і наш із вами Виноградар. Здавалося б, неймовірно? Тоді звідки беруться усі ці історії - про відьомські шабаши на Вітряних горах, "чупакабру" у лісах Виноградаря, "заблукалих" у часі, польоти НЛО, рештки динозаврів у археологічному шарі неоліту - поряд із людьми сучасного типу?

Все це потребує дослідження і ретельного вивчення. І хто зна, можливо Виноградар предстане перед нами із нової загадкової сторони - місцем, де оживають легенди.